МІЙ САЙТ


Каталог статей
Головна | Реєстрація | Вхід Четвер, 23.11.2017, 11:16
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна » » Довідник » Економіка

Федеральна Резервна Система (Federal Reserve System)
Офіс ФРС

Федеральна резервна система (англ. Federal Reserve System) — система із 12 приватних акціонерних  банків, що в сукупності виконує роль центрального банку США.

Створена в 1913р. Законом про Федеральний резерв (англ. Federal Reserve Act).

Адреса:
Board of Governors of the Federal Reserve System,
20th Street and Constitution Avenue NW, Washington, DC 20551, USA.

Офіційний сайт: http://www.federalreserve.gov/

Зміст

  1. Історія  створення
  2. Організаційна структура
  3. Прибуток ФРС
  4. Діяльність ФРС

Історія  створення

Хронологія центральних банків США:

  • 1791 - 1811: Перший банк Сполучених Штатів
  • 1811 - 1816: Центральний банк відсутній
  • 1816 - 1836: Другий банк Сполучених Штатів
  • 1837 - 1862: Ера вільних банків
  • 1863 - 1913: Національні банки
  • 1913 - Даний час: Федеральна резервна система.

Першим закладом, який виконує функції центрального банку США був Перший банк Сполучених Штатів, створений Олександром Гамільтоном в 1791 році. В 1811 році  Перший банк Сполучених Штатів  втратив ліцензію. 

У 1816 році була  видана ліцензія  Другому  Банку Сполучених Штатів. Після президентських виборів 1832 року  почалося протистояння між Другим  Банком і президентом США Ендрю Джексоном. 30 січня 1835 року на президента Джексона  було вчинено  невдалий замах, в спробі  якого підозрюють  банківську  мафію. 

В  1836 році  термін  дії  ліцензії Другого  Банку Сполучених Штатів  закінчився.

Джексон наклав своє вето  на ухвалу Конгресу, яка продовжувала  ліцензію  Другого Банку. Наслідком  вето  була ліквідація банку, пердача права грошової емісії  в руки держави і повернення до золотого стандарту, що сприяло розквіту американської економіки.

З 1837 по 1862 роки центрального банку формально не існувало.

З 1862 до 1913 рр. у США за відповідним законом діяла система національних банків.

В  1893 році  міжнародними банкірами  була  спровокована  банківська паніка, . Національна  банківська  асоціація  розіслала  своїм  членам  так  званий  "Циркуляр про паніку  1893 року", який наказував: "Заберіть дві  третини  свох  вкладів і одну тетину позичок ..."

В 1907 році банківською  сім'єю Ротшильдів спровокована чергова  банківська  паніка, що  супроводжувалась  інформаційним  тиском про  необхідність  створення Центрального банку.

У 1908 році Конгрес США прийняв акт Олдріча-Вріланда, за яким створювалася Національна Монетарна Комісія з метою розробити можливі варіанти грошової  і  банківської реформи.

Створення Федеральної резервної системи можна розділити на три етапи:

  •  таємне узгодження плану організації Федеральної резервної системи;
  •  просування Вудро Вільсона на пост президента США силами фінансової еліти;
  •  проходження законопроекту про Федеральну резервну систему через Конгрес.
о.Джекіл - батьківщина Федерального Резерву
Будинок на о.Джекіл, в якому був складений проект „Акту про ФРС”.

В 1910 році була створена таємна група, до якої увійшли керівники найбільших корпорацій і банків США: банкіри Пол Варбург, Френк Вандерліп, Гарі Девідсон, Бенджамін Стронг, помічник Секретаря Казначейства США Піат Ендрю, голова Національної Монетарної Комісії  сенатор  Нельсон Олдріч. В листопаді 1910 року група в запечатаному вагоні вирушила з Нью-Йорка до станції Брансвік, шт.Джорджія, а звідти – на о.Джекіл, який розташований недалеко від Брансвіка. В умовах суворої секретності (з метою конспірації учасники групи звертались один до одного тільки по іменах) вони провели там 9 днів. Методом "мозкового штурму" була розроблена  концепцію органу, який повинен був стати  центральним банком США. Головним теоретиком створення Федеральної резервної системи став Пол Варбург, високопоставлений керівник банку Kuhn, Loeb and Co, член "клану Ротшильдів". 

Ідеї Пола Варбурга були втілені в доповіді  об'ємом в 20 томів, поданій  Національною  Монетарною Комісією   Конгресу  США.

Ідея центрального банку зустріла жорстку критику з боку опозиційних політиків, які ставилися до неї з підозрою і висували проти Олдріча звинувачення в необ'єктивності через його близькі стосунки з багатими банкірами (такими, як Дж. П. Морган), та зважаючи на шлюб його дочки з Джоном Д. Рокфелером-молодшим.

"План Олдріча" провалився в Конгресі. Після того, як республіканці втратили більшість в обох палатах, демократи висунули свій власний "Закон про Федеральний Резерв", який майже слово в слово повторював проект розроблений на о.Джекіл.

22 грудня 1913 р., скориставшись передріздвяним поспіхом конгресменів і сенаторів роз'їхатися на різвяні канікули, це законодавство було "проштовхнуто" (282 до 60 в конгресі і 43 до 23 в сенаті).

23 грудня  1913 року  закон  був  підписаний президентом  США Вудро Вільсоном.

Згодом Вільсон, дуже жалкуючи про прийняте тоді рішення, говорив:

 «Я найбільш нещасна людина. Я через нерозуміння зруйнував свою країну. Велика індустріальна нація контролюється системами кредиту. Наша система кредиту сконцентрована в одних руках. Розвиток країни, а, отже, і вся наша діяльність знаходяться  під контролем декількох людей. Ми прийшли до найгіршої форми управління, до найбільш контрольованого і залежного уряду в цивілізованому світі. В уряді більше немає вільної думки, більше немає переконань, і при голосуванні, не враховується думка більшості, але є думка і тиск невеликої домінуючої групи осіб».

Організаційна структура

Капітал ФРС має чисто акціонерну форму власності. У цьому плані США відрізняються від країн, де капітал Центрального банку повністю належить державі (Великобританія, Канада), або є акціонерним з часткою держави (Бельгія, Японія).

До складу  ФРС входять:

  • Рада керуючих;
  • Федеральний  комітет  по відкритому ринку;
  • Дванадцять регіональних  Федеральних резервних банків;
  • Приватні  банки — акціонери Федеральних резервних банків.

Рада керуючих
(Board of Governors)

Голова ФРС Бен Шалом Бернанке
Голова ФРС
 Бен Шалом Бернанке

Керівним органом ФРС є Рада керуючих  у складі 7 членів, яких призначає Президент США  за погодженням  з сенатом Конгресу США. Кожен член Ради призначається строком на 14 років з правом продовження повноважень. Законом про ФРС передбачається право Президента США звільнити будь-якого члена Ради керуючих ФРС  (на практиці ця норма ніколи не застосовувалася). 

Раду керуючих очолює Голова і його заступник. Голова і заступник Голови призначаються Президентом  за погодженням  з  Сенатом  на  4 роки.

У лютому 2006 року посаду голови ФРС зайняв Бен Шалом Бернанке, який замінив на цій посаді  Алана Грінспена.17 грудня 2009 року Банківський комітет сенату США затвердив  голову ФРС Бена Бернанке на другий термін. За його кандидатуру проголосували 16 сенаторів, 7 були проти.

Федеральний  комітет  по відкритому ринку
(Federal Open Market Committee)

Між Радою керуючих ФРС і регіональними відділеннями ФРС організаційно знаходиться Федеральний комітет з відкритого ринку (FOMC). Право голосу в комітеті належить 7 членам Ради керуючих ФРС, і 5 представникам регіональних відділень, що делегуються за принципом ротації кадрів. 

FOMC є ключовим органом, що визначає  монетарну політику ФРС.

Федеральні  резервні банки

До складу ФРС входять 12 регіональних відділень, які називаються «Федеральними резервними банками». Кожен із 12 Федеральних резервних банків за формою власності є корпорацією із акціонерим капіталом, акціонерами якої є комерційні банки.

У 1982 році в апеляційному суді розглядалася прецедентна справа - приватна особа зажадала у одного з Федеральних Резервних Банків відшкодування збитків, нанесених йому державою. Суд виніс наступний вердикт: "Федеральні резервні банки - не державні структури, а незалежні корпорації, що належать приватним особам".

Регіональні відділення географічно розташовані в 25 філіях і здійснюють свої повноваження в закріплених за ними штатах, називаючись по імені тих міст, в яких розташовані їх штаб-квартири (Сан-Франциско, Канзас Сіті і т. п.).

Кожен регіон має цифрове і буквене позначення в алфавітному порядку згідно списку:

Номер
 території
Буква Розташування
 штаб-квартири
Назва
Федерального Резервного Банку
1 A Бостон
Федеральний резервний банк Бостона
2 B Нью-Йорк Федеральний резервний банк Нью-Йорка
3 C Філадельфія Федеральний резервний банк Філадельфії
4 D Клівленд Федеральний резервний банк Клівленда
5 E Річмонд Федеральний резервний банк Річмонда
6 F Атланта Федеральний резервний банк Атланти
7 G Чікаго Федеральний резервний банк Чікаго
8 H Сент-Луїс Федеральний резервний банк Сент-Луїса
9 I Мінеаполіс Федеральний резервний банк Мінеаполіса
10 J Канзас-Сіті Федеральний резервний банк Канзас-Сіті
11 K Даллас Федеральний резервний банк Далласа
12 L Сан-Франциско Федеральний резервний банк Сан-Франциско

Кожне регіональне відділення має свою власну Раду керуючих. До складу Ради входять  9 членів  поділених на класи A, B і C:

  • 3 керівники класу A вибираються банками-акціонерами ФРС з власних представників (один від великих банків, один від середніх, один від малих);
  • 3 керівників класу B вибираються банками-акціонерами ФРС з числа людей, що не працюють в банківській системі (один від великих банків, один від середніх, один від малих);
  • 3 керівників класу C призначаються Радою керуючих ФРС.

Президент кожного регіонального відділення призначається з відома Ради керівників ФРС.

Федеральний резервний банк Нью-Йорка, який відповідає за міжнародні фінансові операції і операції на відкритому ринку, має особливий статус в структурі ФРС. На відміну від решти Федеральних резервних банків, цей резервний банк має постійний голос у Федеральному комітеті з відкритого ринку. Вважається, що пост Президента ради керівників Федерального резервного банку Нью-Йорка є другим за впливовістю в керівній структурі ФРС.

Банки — акціонери Федеральних резервних банків

Формально будь-який комерційний банк, що відповідає вимогам ФРС, може стати власником  акцій місцевого регіонального відділення. Станам на 2009 рік в структуру ФРС входило  38 % всіх банків на території США.

Акції ФРС, що отримуються банками в обмін на резервний капітал, мають ряд обмежень: їх неможливо продати або обміняти, по них виплачується фіксований дивіденд - 6 % річних, який не залежить  від прибутку ФРС.

Прибуток ФРС

ФРС здійснює  грошову  емісію, яку в основному направляє на купівлю облігацій Казначейства США. Емісія здійснюється на основі принципу необов'язковості забезпечення (не встановлюється офіційне тверде співвідношення між доларом і золотом або іншими дорогоцінними металами). Таким чином, всі обмінні операції з доларами США засновані виключно на довірі до Уряду США і фінансової системи США в цілому.

Основними джерелами доходів ФРС є процентні виплати по облігаціях Казначейства, доходи від платіжних операцій, депозитів, операцій з цінними паперами та сеньйораж.

Сеньйораж - це дохід у вигляді різниці між собівартістю виготовлення паперових, електронних або інших грошових знаків, і їх номіналом. Наприклад, якщо вважати, що собівартість виготовлення стодолларової банкноти 10 центів, то сеньйораж при випуску такої банкноти складе 99 доларів 90 центів.

Після виплати зарплат керівником і співробітникам ФРС і фіксованих дивідендів по акціях, ФРС перераховує залишок прибутку на рахунки Казначейства, які поступають в дохідну  частину бюджету.

Емісія долара як світової резервної валюти і привласнення глобального сеньйоражу є однією з основ військово-політичної  гегемонії США, і дозволяє їм легко фінансувати свої витрати за рахунок решти світу. 

Діяльність ФРС


Ще під час розгляду проекту "Закону про Федеральний Резерв" конгресмен Чарльз Ліндберг (батько знаменитого пілота Чарльза Ліндберга-молодшого) так висловився про майбутню ФРС: "...це найбільший траст на Землі. Як тільки президент підпише законопроект, невидимий уряд, наділений владою грошей буде легалізований. Новий закон породить інфляцію, якщо тільки траст захоче її мати. З цього моменту депресії почнуть створюватися науковими методами." 

На протязі своєї історії ФРС часто виступала як інструмент для створення критичних ситуацій в економіці США, а з розвитком процесів глобалізації і в економіці цілого світу.

Першою великою штучно створеною кризою була банківська паніка 1920 року. Процес відбувався слідуючим чином: протягом 1914-1919 років ФРС збільшила грошову масу в 2 рази. ЗМІ переконали людей брати великі суми грошей в кредит. 16 травня 1920 року  керівнитство ФРС  організувало таємні збори власників і керівників великих банків. Результатом зборів стало різке скрочення грошової маси в обігу та скорочення кількості кредитів. Завдяки цьому скороченню до рук великих банкірів потрапили величезні площі фермерських земель, та значна частина банків тих, хто не задовольняв ФРС. 

1921 - 1929 - нове зростання грошової маси і позик. Створюється система покупки акцій брокерами в борг, за 10% вартості (так звана "Маржева позика"). Умова такої позики - повернення залишку суми на першу вимогу. 24 жовтня 1929 проінформовані гравці виходять з гри, а брокери отримують вимогу повернути всі борги. Всі почали позбавлятися від акцій, щоб уникнути сплати по маржевій позиці, це викликало брак коштів в банках. Результат - масовий продаж акцій, падіння котирувань і нова хвиля банкрутств. Розорені тисячі дрібних банків.

Це було найбільше пограбування за історію Америки. Але на цьому все не закінчилося. Замість того, щоб збільшити грошову масу, щоб вийти з економічної кризи, федеральний резерв навпаки, скоротив її, що привело до найбільшої депресії в історії - Великої Депресії 1929-1939 років.

Конгресмен Люіс Макфаден, давній супротивник ФРС, виступив з вимогою відставки Ради федерального резерву, сказавши про кризу і депресію наступне: "Це був ретельно продуманий інцидент, міжнародні банкіри навмисно створили кризисне становище, щоб дістати контроль над всіма нами". Макфаден пережив чотири замахи і, нарешті, був отруєний в 1936 році. Більше бажаючих ставати на шляху банкірів не знайшлося

5 квітня 1933 року: президент Рузвельт підписує "Указ № 6102", що забороняє громадянам і організаціям мати золоті заощадження: "Я, Франклін Д. Рузвельт, президент Сполучених Штатів Америки, констатую виникнення надзвичайного становища в країні і владою, наданою мені законом, накладаю заборону на накопичення золотих монет, золотих злитків і золотих сертифікатів на континентальній території США, приватними особами, товариствами, асоціаціями і корпораціями...". Приголомшеному населенню пропонувалося здати всі свої золоті заощадження до 1 травня 1933 року в обмін на паперові боргові зобов'язання Федерального резерву. За відмову підкоритися або порушення термінів конфіскації винні могли бути засуджені  до  штрафу розміром до 10 тисяч доларів, або тюремного ув'язнення терміном до 10 років. Хитрість полягала в тому, що долар на момент ухвалення «Указу № 6102» володів фіксованою золотою прив'язкою, тому у населення не було шансів оцінити масштаб обману.

5 червня 1933 року: Президент спускає в Конгрес, і Конгрес приймає т.з. Сумісну резолюцію (48 Stat. 112), яка констатує відмову Сполучених Штатів підтримувати на внутрішній території держави золотий стандарт. На практиці це означало, що кредиторам по всіх існуючих урядових і приватних договорах заборонялося вимагати компенсації в золотому еквіваленті.

30 січня 1934 року був прийнятий "Закон про золотий резерв" (Gold Reserve Act), який надав президентові США на термін до 1 липня 1943 року надзвичайні повноваження по переоцінці долара в межах 50-60%  золотого вмісту. 

31 січня 1934 року, на другий день після ухвалення "Закону про золотий резерв" президент Рузвельт понизив золотий зміст долара з 25,8 грана (20,67 USD за тройську унцію (Маса тройської унції дорівнює 31.1034768 грама.)) до 15,715 грана (35 USD за тройську унцію). Таким чином, громадяни і організації, що обміняли дев'ять місяців раніше свої золоті заощадження на паперові гроші, були  пограбовані на 40%.

В 1944 році на Бреттон-Вудській конференції (проходила з 1 по 22 липня 1944 року на курорті Бреттон-Вудс в штаті Нью-Хемпшир, США) долар США був прийнятий як головна міжнародна валюта. Був встановлений курс обміну 35 USD за трійську унцію золота для іноземних урядів і центробанків.  Фактично, це привело до появи Доларового стандарту міжнародної валютної системи, заснованої на пануванні долара. Національна валюта США стала одночасно світовими грошима.

У 1965 році президент Франції Шарль де Голль, посилаючись на Бреттон-Вудські угоди, зажадав обміняти долари США, що належать Франції, на золото. У обмін на 750 мільйонів доларів Франція отримала 825 тонн золота. Услід за Францією про бажання обміняти долари на золото заявили Німеччина , Канада , Японія і інші країни. Золотий запас США зменшився на 50%. В квітні 1968 року на засіданні таємного Більдерберзького клубу в Монжраблані (Канада) було прийнято рішення про усунення  де Голля від влади. В результаті організованих  масових безпорядків  де Голль  був змушений подати у відставку в квітні  1969 року.

15 серпня 1971 року. Президент США Річард Никсон оголосив про відмову конвертації долара в золото по офіційному курсу для центральних банків.

8 січня 1976 року в м.Кінгсоні на Ямайці на конференції країн-членів МВФ була прийнята угода про основи міжнародної валютної системи (Ямайська валютна система). Ямайська угода остаточно зруйнувала Бреттон-Вудську валютну систему і юридично оформила демонетизацію золота. 

Васлідок  відв'язування курсу долара від золота:

  • ФРС отримала можливість емітувати  власні боргові зобов'язання позбавлені всякого забезпечення;
  • Золото відправилося у вільне плавання і його ціна  збільшилась в 36 раз: від 35 USD за унцію в серпні 1971 року до 1259,5 USD - в червні 2010-го;
  • Державний борг США досяг рекордного розміру і на початок червня 2010 року становив понад 13 трильйонів доларів. У лютому 2010 року президент Обама підписав документ, що збільшує допустимий ліміт для державного боргу 3 12 до  14 трильйонів доларів .
    .

   

Джерела

  1. Мюррей Ротбард. Показания против Федерального резерва./Пер.с англ. Челябинск: Социум, 2003.
  2. Сенченко М.І.Фінансовий інтернаціонал.Київ: МАУП, 2002.
  3. Федера́льная резе́рвная систе́ма. Материал из Википедии
  4. Виконавчий указ 6102. Матеріал з Вікіпедії
  5. Сергей Голубицкий. Мула и президенты.Бизнес-журнал online
  6. История Федеральной Резервной Системы США (ФРС). EliteForex.ru
  7. Денежный траст создает Федеральную резервную систему.Мир финансов.
  8. Державний борг США досяг рекордного розміру . Сайт телекаканалу UBC.


Категорія: Економіка | Додав: admin (19.07.2010)
Переглядів: 5217 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Логін:
Пароль:
ПОШУК
Прогноз погоди
в містах України:
Курси валют від НБУ
bank-ua.com
bank-ua.com
bank-ua.com
bank-ua.com
Друзі сайту

Copyright "Мій сайт" © 2009-2017
Використовуються технології uCoz
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET