МІЙ САЙТ


Каталог статей
Головна | Реєстрація | Вхід П`ятниця, 22.09.2017, 08:24
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна » » Статті » Історія України

ВОЛОДИМИР МОНОМАХ ВРЯТУВАВ КИЯН ВІД ЛИХВАРСТВА

Надія ІЛЬІЧВА, "Персонал Плюс"


Великий Князь Київський
ВОЛОДИМИР МОНОМАХ
(1053 — 1125)
Час на посаді:
1113 — 1125

Володимир Мономах у нашій історії – людина-епоха, людина-символ величі Давньої Русі, її могутності. Тому й вінчалися на царство наші государі його шапкою – Шапкою Мономаха. Дивна ця назва українського царського вінця, що є символом ставлення до Царя як до батька сімейства, який узяв на себе всю відповідальність за нього. Так і кожен українець у своїй шапці (маленькій копії царської) має бути відповідальним за свою сім’ю.

Царем Володимир Мономах ніколи не був, а Великим Князем Київським став тільки в 60 років. Проте главою українського сімейства за своїми діяннями й авторитетом уже був багато років поспіль. Більшу частину життя він князював у Богом забутому Переяславі південному, маленькій фортеці на кордоні Русі, і до Великого Князівства зовсім не прагнув. Для блага української землі він мав бути тут, у Переяславі, аби відбивати набіги тодішніх ворогів – половців. І від цієї тяжкої ноші не ухилявся. Сам водив полки в половецькі степи до сивої старості.

Звісно, одному йому з усією дружиною, навіть богатирською, відбити численну половецьку рать було неможливо. Треба було якось умовити й інших князів прислати війська або хоча б коней для захисту українського кордону. А це було дуже нелегко. Князі звикли думати, що Мономах якось там і сам впорається. І все ж  ціною неймовірних зусиль йому вдалося створити єдине українське військо і назавше відбити набіги половців від наших кордонів.

Володимир Мономах, як люблячий батько, збирав князівські з’їзди. Смиренно переконував, благав діяти лише на благо рідної  землі, робив усе можливе, щоб  припинилися міжусобиці. І ці зусилля його не були марними. Щоправда, тримався цей мир тільки на авторитеті князя, а згодом після його смерті знову брат пішов на брата. Однак Мономах досягнув своєї благородної мети: було продемонстровано приклад збирання Русі, назавше закріплено в народній пам’яті, що Українська земля – єдина держава, де живе єдиний народ.

Київський князь Святополк помер 1113 року. Одразу ж після його смерті почалося повстання киян. Скориставшись тимчасовим безвладдям, вони ринулися розправлятися з лихварями-євреями і боярами, які притісняли їх за повної бездіяльності Святополка. Сам Святополк дуже любив срібло і був крохобором, постійно шукав нових способів збагачення. Лихварям-євреям, які позичали йому гроші, він надавав багато пільг, користуючись якими ті грабували населення. Наші предки, які були недосвідченими у фінансових питаннях і ніколи не мали справ з лихварями-професіоналами, невдовзі мусили продавати все своє майно, віддавати в рабство своїх дружину і дітей, аби сплатити відсотки за борг. І ось час розплати настав. Народ вривався в будинки багатих бояр і лихварів, змітаючи все на своєму шляху. На всій Русі тоді був тільки один князь, який користувався такою повагою, що міг зупинити бунт: Володимир Мономах. До нього в Переяславль і відіслали гінців ті київські бояри, які залишилися живими.

«Приїжджай, князю, до Києва! Якщо не приїдеш, то будуть великі нещастя. Тоді не тільки Путятин двір (Путята – один знайбагатших бояр Києва) чи двори сотських і двори лихварів розгромить народ, а вони підуть і на вдову покійного князя (Святополка), твою невістку, і на всіх бояр, і на монастирі. Ти, князю, відповідатимеш,якщо народ розграбує монастирі!»

Це панічне послання засвідчує страх боярів, що Мономах може не приїхати. І справді, він не погоджувався їхати до тих пір, доки старший у роду Ярославичів Чернігівський князь Олег Гориславич не відмовився від Київського престолу.

Урочисте прибуття Мономаха до Києва одразу втихомирило народну стихію. Кияни знали, що приїхав законний правитель, князь, батько і захисник, який усіх розсудить справедливо. Так і було. Мономах негайно видав новий закон (порадившись з іншими князями - завважте), який звільнив усіх, які потрапили в боргову кабалу до лихварів-євреїв. Віднині відсотки за борг не повинні були перевищувати третину суми, яку дали вборг. До того ж ці «третини» лихвар міг отримати тільки тричі, а потім втрачав право на повернення суми, яку дав в борг.Тобто практично Володимир Мономах знищив лихварство, бо кому захочетьсядати в борг 100 рублів, щоб потім отримати стільки ж. Так позичати могли тільки християни-благодійники. Потім усім лихварям-євреям запропонували залишити нашу державу, забравши все своє майно без вилучення. Адже нічим, крім лихварства, вони займатися не вміли, а занового закону просто розорилися б і втратили майно. Та й їхньому життю через народну ненависть загрожувала небезпека. Мономах не міг вчинити так, як Святополк - замість відбивати набіги половців, поставити цілі полки в охорону лихварських палаців.

Як засвідчує історія, без «іноземних інвестицій» економіка Русі швидко пішла вгору. Багатіли селяни, розвивалася національна внутрішня і зовнішня торгівля, оскільки устав Мономаха передбачив пільги українським купцям, які втратили товари під часзагибелі корабля, на війні чи під час пожежі. Успішно розвивалися торгові й дипломатичні відносини з Візантією і Західною Європою. На княжому дворі Володимир Мономах сам вершив суд. Кожен з його підданих міг знайти у князя справедливе вирішення  своєї справи.
     
Час правління Володимира Мономаха (1113–1125) Українською землею був найщасливішим в історії Давньої Русі.

Князь міцно тримав державу в своїх руках. Українські богатирі охоронялиїї кордони. Вірними помічниками батька були його сини. У новгородських землях Мстислав Великий будував фортеці для захисту північних кордонів Русі. З Переяславля Ярополк ходив на Дунай закріпляти придунайські міста за Руссю. У Смоленську князював його син В’ячеслав, в Ростово-Суздальських землях – Юрій Долгорукий, у Волинських– Андрій.

До 70 літ Мономах сам очолював українські війська, водив їх у походи. До останнього дня всі свої могутні духовні сили він віддавав об’єднанню Русі, утриманню миру в державі й захисту її від зовнішніх ворогів. І він досяг своєї мети. Іноплемінники за його життявже не сміли нападати на нашу землю. Народ благоденствував, бо сильноюволею князя було покладено край міжусобицям, у всіх містах чинився судза справедливими законами, які враховували інтереси всіх верств населення.
     
За  переказами, із Царгорода дід Володимира по матері, візантійський імператор Костянтин Мономах прислав йому царський вінець(знамениту Шапку Мономаху) і царські барми (наплічники). Копія Шапки Мономаха, відтворена в XIV столітті, нині зберігається у Збройній палаті Московського Кремля.
     
«Багато поту витер він з чола свого за Українську землю цейвеликий князь», — написано в літописі. Він був дуже освіченим і талановитим. Із заповіту, який Мономах залишив своїм дітям і всьому українському люду, видно, яке чисте і спрямоване до Бога серце він мав. «Той, кого обікрали, – не мсти; той, кого ненавидять, – люби; той, кого женуть, – терпи; той,кого лають, – мовчи. Допомагай тому, кого ображають, давай суд сироті, виправдовуй вдову, сам виправдовуй, не давай сильним згубити людину. Брехні остерігайся і п’янства, адже від цьогогине душа і тіло…». Помер він на 74-му році життя,поблизу збудованої ним церкви на річці Альта на честь святого страстотерпця князя Бориса, вбитого на цьому місці.

Категорія: Історія України | Додав: halabarchuk (12.03.2011)
Переглядів: 1221 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Логін:
Пароль:
ПОШУК
Прогноз погоди
в містах України:
Курси валют від НБУ
bank-ua.com
bank-ua.com
bank-ua.com
bank-ua.com
Друзі сайту

Copyright "Мій сайт" © 2009-2017
Використовуються технології uCoz
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET