МІЙ САЙТ


Каталог статей
Головна | Реєстрація | Вхід Понеділок, 23.10.2017, 07:54
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна » » Статті » Наука і техніка

ДИРИЖАБЛЬ-СТЕЛС

Володимир Репало, "Персонал Плюс” 

Протягом декількох років я безуспішно намагався надрукувати статті про дирижаблі. Іншим моїм знайомим авторам, яким ця тематика не байдужа, пробитися на сторінки газет і журналів також не вдалося. Запідозривши недобре, почав пошуки причин дружного ігнорування дирижаблів в масмедіа.

Причина виявилася простою — комусь потрібно замовчування теми в країнах, здатних стати конкурентами майбутнім виробникам елементів цього унікального виду транспорту. Тим часом у США дирижаблебудування перетворилося на галузь промисловості, що наразі бурхливо розвивається.

Спочатку міркування про надсучасний «невидимий» дирижабль, особливо для бойового застосування, здавалися байками для простаків. Сьогодні поінформовані люди нітрохи не сумніваються в існуванні таких дирижаблів, які на американський зразок названі Stealth Blimp. Малотого, на блімпах-стелсах встановлений двигун електрокінетичного типу, про який необізнаним людям взагалі нічого невідомо. Публіка про електрокінетику не знає фактично нічого, тоді як вже запатентовані, побудовані і літають в небі таємничі конуси, диски, циліндри, трикутники і навіть бумеранги.

Дирижабль Stealth Blimp
Дирижабль Stealth Blimp

Перші чутки в мас-медіа про роботи в новому напрямі розвитку стародавніх дирижаблів просочилися в пресу в 1982 році. Тоді ж з’явилися ознаки того, що ведучою в цій області стала фірма «Локхід-Мартін». Вона має секретний завод в пустелі, де свого часу був побудований літак-шпигун U-2 «Чорна леді», стратегічний розвідник SR-71 «Чорний птах», «невидимий»штурмовик  F-117 «Нічний яструб» і, можливо, гіперзвукова «Аврора». На Заході немає видання, яке не вважає своїм обов`язком познайомити своїх читачів з цими літаками, що являють собою вістря технічного прогресу і з часом випірнули зі світу засекреченого. В Україні друковані видання обходять такі теми стороною, вважаючи за краще друкувати всіляку нісенітницю про загадкові НЛО або сніданки і одяг недолугих шоуменів, політиків чи артистів.

Зовсім недавно, в 2006 році буквально спливла вражаюча новина із світу технічного задзеркалля. Серед білого дня за огорожею музею, де увідмінному стані зберігаються розвідники SR-71, в небо абсолютно безшумно сплив дирижабль новітньої конструкції. За огорожею розташована територія секретного заводу «Скунк Уоркз» або, офіційно, «Заводу 42» фірми«Локхід-Мартін» в місті Палмдейл. Один з відвідувачів музею негайно клацнув своїм прекрасним цифровим фотоапаратом. Тепер весь світ милується відродженим дивом нібито забутої техніки дирижаблебудування, а безтурботні бюрократи від промисловості в багатьох країнах чешуть потилиці і шукають виправдання своєї безприкладної некомпетентності. Тепер наздогнати американців невдасться, і своєю перевагою вони користуватимуться тривалий час.

Вказівок і ознак на існування не тільки проектів, але і реальних дирижаблів нового типу було більше, ніж достатньо. В небі спочатку США, а потім Європи і Австралії безліч людей спостерігали величезні літальні апарати, які переміщалися в небі дуже поволі, зовсім тихо і низько, майже над деревами. Офіційних повідомлень про такі спостереження до сьогоднішнього дня накопичилося не менше трьох тисяч. Насправді очевидців значно більше, але багато хто дійшов до висновку, що буде розсудливим не ділитися своїм «щастям», щоб непотрапити на особливий облік. «Писаки» почали заколисувати потривожену публіку небилицями про величезні чорні трикутники прибульців з інших світів. «Самі пособі» виникали «стихійні» запеклі суперечки про кількість світлових років, що розділяють наші світи та ін. безпредметні розмови.

Немов на підтвердження «чесних писань» в небі штату Арізона з’явилися загадкові вогні. 13 березня 1997 року тисячі людей побачили в небі «вогненне знамення», але зовсім не Господнє. Недалеко від міста Фенікс в тихому вечірньому небі пропливли вогні у вигляді букви V. В 20.16 колишній офіцер поліції подзвонив колегам і повідомив, що разом із родиною в місті Паулден спостерігає в небі серію червонуватих вогнів, немов зв’язаних між собою. Через хвилину пролунав ще один дзвінок, від жителів містечка Пресскот. Стривожені люди повідомили, що бачать в небі промені світла у вигляді трикутника, що неначе пливуть в просторі. Потім поступили повідомлення з Чіно, Валлі, Глендейла, Фенікса, Таксона і інших міст посушливої і напівпустинної Арізони.

В фольклор про НЛО ці вогні увійшли під поетичною назвою «Вогні Фенікса». Довелося потрудитися представникам ВПС США, які заявили, що їх винищувачі того вечора і вночі навчалися викидати захисні інфрачервоні пастки, які служать приманкою для головок самонаведения авіаційних ракет. Тоді очевидці запитали, чому ж ціпастки не падали на землю кожна по своєму, а пливли в небі, немов зв’язані між собою.

У місті Фенікс виник цивільний комітет, який через телебачення зажадав від ВПС та уряду пояснень, що ж відбувається над головами мирних жителів. Річ у тому, що при проведенні військовими випробувань нових видів зброї часто бувають викиди всіляких речовин, дуже небезпечних для здоров’я людей і тварин. В ту ніч в небі дійсно ревли двигуни винищувачів. Знавці визначили, що це були F-15«Орел», і вони маневрували навколо трикутника, що світився. Втім, український телеканал показував фільм про «вогні Фенікса», і там чітко видно, що вони були у вигляді трикутника і світилися постійно.

Першими не загадкове «вогненне знамення», а «корабель прибульців» абсолютно нового типу, що формою нагадував накінечник стріли, побачили жителі південної частини штату Каліфорнія 26 грудня 1999 року. Хтось дуже постарався, щоб очевидці багато не розповідали про свої спостереження і переживання від такої близької зустрічі з «братами по розуму» з безмежних космічних глибин.

В чотири години ранку 5 січня 2000 року один чоловік їхав з нічного клубу додому, і побачив в небі «будинок», з багатьма яскравими миготливими вогнями білого кольору. Він негайно повідомив у поліцейський відділок. Звідти попросили постежити заоб’єктом. Через 10 хвилин вже офіцер поліції повідомив своє начальство, що бачить в небі об’єкт у вигляді «масивного розтягнутого трикутника». Потім черговий офіцер поліції міста Шелох доповів, що бачить в небі трикутник, подібний до накінечника стріли, і він чорний та страшний. Острах не перешкодив офіцерові зробити фотознімки службовим«Поляроїдом». Пізніше було заявлено, що фотографії не вийшли, а офіцера змусили намалювати для публіки страшний трикутник.

Услід за ним поліцейський з Міллштадта доповів, що спостерігає чорний трикутник, який поволі пливе в небі на висоті від 50 до 150 м. Об’єкт трохи змінив напрям свого руху і поплив в район містечка Дюпо. В 06.50 в поліцію з Сентревілля подзвонив шкільний вчитель і розповів, що по дорозі на роботу з вікна свого автомобіля він спостерігав чорний трикутник. У ту пам’ятну ніч було отримано чотири доповіді від поліцейських чинів і близько дюжини повідомлень від звичайних громадян. «Зам’яти справу» було неможливо.

Кожнийрік був результативним відносно спостережень в небі чорних та величезних трикутників. Завдяки електронній пошті та «Інтернету» накопичилася величезна база даних тисяч епізодів, обробка якої навела на думку, що в небі літають дирижаблі нового типу. В деяких випадках ці польоти закінчувалися немов розчиненням об’єкту в повітрі або несподіваною і дуже різкою зміною висоти і напряму польоту. Це означає, що вдалося зробити гібрид дирижабля з новим електрокінетичним рушієм, принцип дії якого одним зперших продемонстрував на своєму «Іонокрафті» наш колишній співвітчизник і емігрант не по своїй волі Олександр Сєверський.

08січня 2008 року кілька мешканців містечка Стефенвіль з штату Техас повідомили про дисковидний об’єкт, який плив над землею на висоті близько 90 метрів. Потім з’ясувалося, що цей об’єкт не був у вигляді правильного круга, а швидше нагадував еліпс. Розміри еліпса очевидці визначили в півтора кілометри по довжиніі 700 метрів по ширині. Він плив в небі дуже тихо і на нім мигали вогні. Один очевидець повідомив, що бачив винищувачі, які пролетіли поблизу загадкового чорного об’єкта.

За спостереженнями очевидців був складений ймовірний технічний портрет дирижабля-невидимки. Його довжина близько 200 м, ширина — 100м, висота — 12 м. Важить махина в межах 100 тонн. Прочисельність екіпажу теж нічого не відомо. За всіма ознаками, на борту всі процеси автоматизовані, тому людей на дирижаблі мало. Розгляд та оцінка патентів говорить, що дирижабель-стелс має корпус, який в польоті дає аеродинамічну підйомну силу, і відноситься до класу дирижаблів з «частковою плавучістю». Це означає, щостелс не є іграшкою вітру, він тримається в повітрі не тільки зарахунок аэростатично витисненого повітря, але і за рахунок аеродинамічних сил, що виникають на корпусі при поступальному русівперед.

Чому вирішили, що в небі плаває саме дирижабель? Керувались його чисто дирижабельними «звичками». Чим нижче, тим щільніше повітря. Отже, своїм об’ємом об’єкт витіснятиме більше щільного повітря, а це збільшення вантажопідйомності. На поверхню гіганта нанесене спеціальне, якесь неприродно чорне покриття,що нагадує сажу. Це зроблено для нагріву легкого газу усередині корпусу-оболонки, що знову-таки збільшує вантажопідйомність.

Працюючі двигуни гіганта не чутні. Є технології для поглинання звуку працюючих звичайних реактивних двигунів, і їх могли застосувати на дирижаблеві-стелсі. Але здатність неймовірно швидко змінювати висоту і напрям польоту указує на те, що на чудо-дирижаблеві застосовані рушії нового типу, умовно названі електрокінетичними. Іноді їх називають гравітаційними екранами, іноді антигравітаційними двигунами, іноді іонокінетичними рушіями, на честь російського винахідника в США майора Северського. В його заявці на винахід указується властивість «Іонокрафта» дуже швидко набирати висоту і міняти напрям польоту.

Суть справи від назви не міняється — для роботи електрокінетичного рушія потрібне потужне джерело електричної енергії, тому не виключено, що на борту чудовиська, десь в його утробі, знаходиться компактний атомний реактор. Величезні розміри дирижабля дозволяють вирішити питання надійного екранування і захисту екіпажу від радіації. В той жечас літати з реактором над населеними пунктами на дуже малій висоті небезпечно. Жителі неспроста турбуються за своє здоров’я, а платні брехуни непогано заробляють на своїх вигадках про прибульців з інших світів. Брешуть іноді настільки переконливо, що мимоволі згадується талант Василя Тьоркіна та крилатий вираз «добре тому, хто бреше весело й доладно».

Більшість випадків спостереження дирижаблів-стелсів зафіксовані на території США. Потім вони почали з’являтися над Великобританією, а черездеякий час над Європою. Є відомості, що з розвідувальними цілями чорні трикутники з’являлися в глибині території Радянського Союзу і на кордоні ФРН та НДР.

Один з випадків спостереження вказує на застосування спеціального камуфлюючого покриття, яке міняє свій колір при подачі до нього електричного струму. Такий «горб» був відмічений недалеко від космодрому Байконур. Коли на дорозі з’явилися вантажівки з солдатами, величезний горб сплив в небо.

Жодна країна світу офіційно не заявила про свої роботи в області дирижаблебудування. І тут така невдача — турист з фотоапаратом зробив прекрасні знімки одного з дирижаблів нового типу. Представникам секретного «Заводу 42» в Палмдейлі нічого не залишалося робити, як заявити, що до них на завод з абсолютно закритої «Зони 51» в штаті Невада дійсно прилітав дирижабль для проведення незначних ремонтів і доопрацювань. Представники «Заводу 42» також повідомили, що позначення дирижабля — Р-791, але в ньому не закладений якийсь особливий сенс. Треба розуміти, що проектів було декілька і, цілком можливо, дирижаблів було побудовано також декілька, бо цифра«791» просто так не з’явилася.

Дирижабль Lockheed Martin P-791

Втім, ознайомлення з фотографіями Р-791 говорить, що американці умисне влаштували демонстрацію дирижабля туристам. Якби така демонстрація небула потрібна комусь у верхах, то чекали б ми її «до нових віників». Українському читачеві загальнополітичного видання важко розповідати про дирижаблі-невидимки, оскільки йому навмисне забивають голову другорядними новинами або нескінченними плачами про красу та вічно скривджену і принижену Україну. 

Іноді «патріоти» можуть дозволити собі відвернутися відпасивної участі в гризні «політиків» від так званої «національної еліти» і надрукувати велику розповідь «…про коника вороного, який скочив, Дунай перескочив, а копитця не замочив!». Або в тисячний раз розповісти про безрозсудну Ликерю Полусмакову.

Проте, що в створенні дирижаблів нового типу в США активно працює фірма нашого земляка з Львова, що емігрував в США із-за безвихідності в 1990році, мовчать і не плачуть. І працює його фірма, де ключові позиції займають українські емігранти останньої хвилі, виключно успішно, нарівні з могутньою «Локхід-Мартін». Такою її визнали фахівці найважливішого американського агенства DARPA, яке займається найбільш перспективними розробками в області оборонних технологій.

Львів’яни можуть гордитися своїм земляком Ігорем Пастернаком і групою його прихильників, які були вимушені емігрувати з вже незалежної України. А всі ми повинні замислюватися над тим, чому російський і український таланти Олександр Сєверський та Ігор Пастернак не знайшли застосування своїм винятковим здібностям в світі слов’ян, який під керівництвом невідомо кого почав був «будувати людям щастя». Напевно, під «щастям» вважалося вимирання і російської, і української націй.


Категорія: Наука і техніка | Додав: halabarchuk (22.11.2010)
Переглядів: 2459 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Логін:
Пароль:
ПОШУК
Прогноз погоди
в містах України:
Курси валют від НБУ
bank-ua.com
bank-ua.com
bank-ua.com
bank-ua.com
Друзі сайту

Copyright "Мій сайт" © 2009-2017
Використовуються технології uCoz
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET